
Якось він згадав одного дивака, Джозефа Белла, який був вчителем у медичному закладі, де вчився Конан Дойль ще в Едінбурзі. Цей вчитель дивував студентів своїм вмінням за допомогою “дедуктивного методу” розбиратися в самих заплутаних життєвих ситуаціях. К.Дойль вирішив зобразити Белла героєм однієї своєї повісті – під вигаданим іменем Шерлок Холмс. Розповідь пройшла непоміченою, але коли в 1889 році він написав свою другу розповідь, яка називалася “Знак чотирьох” до нього прийшла довгоочікувана слава. З тих пір, як тільки у журналі з’являлася нова розповідь про Шерлока Холмса, біля всіх книжкових магазинів шикувалися черги читачів.
 Тепер вже славетного детектива полюбили, та робота над оповіданнями про нього відволікали К.Дойля від здійснення інших, на його думку, важливих творчих задумів, тому він вбиває свого героя в оповіданні “Остання справа Холмса”, що було опубліковано наприкінці 1893 року. Це викликало, не тільки протест, але й обурення читачів. Молоді люди в Лондоні демонстративно начепили на своїх капелюхах жалобні стрічки. Читачі в листах благали: “воскресити” детектива, редактори журналів просили, видавці намагалися підкупити, дехто навіть погрожував. Та К. Дойль залишався “глухим” і до благань і до прокльонів.
Повернувся він до Ш.Холмса аж через 10 років, коли його зацікавив сюжет “Собака Баскервілів”. Вдруге подарувавши життя Ш.Холмсу в “Порожньому будинку”, к. Дойль вже ніколи з ним не розлучався, опублікувавши останній 60 твір про нього в 1927 році, за 3 роки до його смерті.
В своїх творах він кидав виклик тогочасній політичній системі чи іншій важливій проблемі того часу, а просто обмежується, які торкаються звичайних людей.
Шерлок Холмс народився на двадцять вісім років пізніше від свого творця.  Феномен ш. Холмса полягає в тому, що він сприймається як людина, що існувала насправді. Навіть тепер у Лондоні, на вулиці Бейкер-стріт знаходиться музей та пам’ятник Шерлоку Холмсу, який був відкритий 27 березня 1990 року. 
 Стиль Конан Дойля у деяких своїх творах наслідувала Агата Крісті. Вона написала близько 60 детективних творів та романів. Після успіху першого роману, який називався “Таємнича історія”, вона вирішила, слідуючи традиції Конан Дойля, зробити головним героєм своїх романів бельгійського детектива, якого звали Еркюль Пуаро, володіючого невичерпною енергією та віруючого у сили власної інтуїції.
Книги Крісті відносяться до жанрової різноманітності, так званого “інтуїтивного” детектива, в якому злочини розкриваються не за допомогою конкретних доказів та дослідження фактів, а за допомогою особливої психічної проникливості , якою володіє її головний герой. 
Його методи розслідування злочину базувалися не глибокому вивченні справи, фактів та речей, які на перший погляд здавалися дріб’язковими, а по суті несли в собі дуже корисну інформацію, яка іноді допомагає в розкритті заплутаного злочину. Так само, як і Огюста Дюпена, його не цікавила справедливість. Свою незвичайну роботу він вважав просто розвагою, яка допомагає йому не вмерти від нудьги. Його залізна логіка є майже інтуітивною, хоча будь-які висновки були наслідком умовиводу, який беззаперечно підтверджувався фактами.  Джерело: Детектив та історія його виникнення
 Стиль Конан Дойля у деяких своїх творах наслідувала Агата Крісті. Вона написала близько 60 детективних творів та романів. Після успіху першого роману, який називався “Таємнича історія”, вона вирішила, слідуючи традиції Конан Дойля, зробити головним героєм своїх романів бельгійського детектива, якого звали Еркюль Пуаро, володіючого невичерпною енергією та віруючого у сили власної інтуїції.
Книги Крісті відносяться до жанрової різноманітності, так званого “інтуїтивного” детектива, в якому злочини розкриваються не за допомогою конкретних доказів та дослідження фактів, а за допомогою особливої психічної проникливості , якою володіє її головний герой. 
Його методи розслідування злочину базувалися не глибокому вивченні справи, фактів та речей, які на перший погляд здавалися дріб’язковими, а по суті несли в собі дуже корисну інформацію, яка іноді допомагає в розкритті заплутаного злочину. Так само, як і Огюста Дюпена, його не цікавила справедливість. Свою незвичайну роботу він вважав просто розвагою, яка допомагає йому не вмерти від нудьги. Його залізна логіка є майже інтуітивною, хоча будь-які висновки були наслідком умовиводу, який беззаперечно підтверджувався фактами.  Джерело: Детектив та історія його виникнення 
Немає коментарів:
Дописати коментар